Коли в терапію прихолить пара, я запитую: чого б ви хотіли попросити у свого партнера. І відповідь звучить так: я хочу, щоб він (вона) мене розумів, щоб турбувався. А йому (їй) на мене взагалі байдуже. Він не рахується зі мною! Тоді я запитую: як ви знаєте, що йому байдуже?? Ну, наприклад в умивальнику лежить гора посуду, а він її не помиє. А ввечері замість того, щоб поговорити, він сидить в телефоні.
А чи ваш партнер знає, що ви хотіли б цього? Щоб він помив посуд чи поговорив з вами?
Хіба це і так не зрозуміло? Чому я повинна про це казати? Та я говорила сто разів, а він мене не слухає!
Нам здається, що партнер повинен здогадуватись сам. Ми не вміємо просити про задоволення своїх потреб, а часто самі їх не розуміємо. А коли просимо, то це звучить як наказ чи претензія. Розгортається конфлікт і ми звинувачуємо партнера в своїх емоціях (він мене дратує!) ображаємось, заходимо в тупік і залишаємось незадоволеними.
Ненасильницька комунікація вчить: інші люди НЕ можуть бути джерелом наших емоцій. Істине їх джерело моїх емоцій – мої власні потреби. Коли потреба задоволена, ми відчуваємо піднесення, радість, любов, ентузіазм. Коли не задоволена – злість, образу, розчарування, апатію. Задовільняти потреби можна по-різному. Самостійно, чи попросивши про це партнера і його відмова не має сприйматись як привід для конфлікту. Інакше це не було прохання, це був завуальований наказ.
Розрізняти і називати власні почуття – це частина емоційної грамотності. Ми можемо назвати багато імен людей, а у власних емоціях плутаємось.
Що ви відчуваєте? Я відчуваю, що йому байдуже на мене. Це не відчуття, це ваша оцінка, ваше припущення (я думаю, що йому байдуже). Коли я так думаю, я відчуваю розчарування і злість, тому що мені хочеться поговорити, а він мене не слухає.
Чому так важливо розрізняти свої емоції і оцінки? Порівняйте 2 фрази:
«Тобі байдуже! Ти дивишся в телефон, коли я з тобою говорю!»
«Коли я говорю з тобою, а ти дивишся в телефон, я злюсь і обурююсь. Мені важливо, щоб ти мене вислухав»
Відчуваєте різницю? В першому варіанті партнеру хочется захищатись, виправдовуватись, нападати у відповідь. Імовірність конфлікту дуже висока. В другому – виникає співчуття до емоцій партнера і шанс поговорити зростає.
Це лише приклад і не уся формула ненасильницької комунікації. Емоційній грамотності треба вчитись, як ми колись вчились читати і писати. Метод Ненасильницької комунікації – це формула безконфліктного спілкування.
