У транзактному аналізі (ТА), розробленому канадсько-американським психіатром Еріком Берном у 1950-х роках, ключове поняття — погладжування (strokes). Це одиниці визнання, які можуть бути як позитивними, так і негативними, і є фундаментальними для нашого психологічного благополуччя. Термін “погладжування” введений Берном, базується на дослідженнях Рене Шпіца, який виявив, що немовлята, позбавлені фізичних контактів, страждають від емоційних і фізичних труднощів.
Що таке погладжування?
Погладжування — це будь-яке визнання існування іншої людини: погляд, слово, дотик, реакція, усмішка. Людина потребує їх так само, як їжі чи води. Відсутність погладжувань може призвести до серйозних емоційних і фізичних наслідків. Берн зазначав, що без них “спинний мозок зів’яне”.
Класифікація погладжувань:
-
Позитивні: похвала, підтримка, обійми.
-
Негативні: критика, осуд, іронія.
-
Умовні: залежні від певних дій або досягнень (“Ти молодець, коли слухняний”).
-
Безумовні: незалежні від дій або досягнень (“Ти важливий для мене просто так”).
-
Вербальні: словесні вираження.
-
Невербальні: жести, міміка, дотики.
І ось парадокс: іноді людина воліє отримати негативне погладжування, ніж залишитися без жодного. Звідси — провокації, драми, конфлікти, потреба у визнанні будь-якою ціною. Це той самий психологічний голод, який не заповнюється мовчанням чи байдужістю.
Економіка погладжувань
Клод Штайнер, учень Берна, розробив концепцію “економіки погладжувань”, яка пояснює, чому люди можуть відчувати дефіцит позитивних погладжувань. Він виявив, що в дитинстві ми засвоюємо певні правила:
-
Не давай погладжувань, які хочеш дати.
-
Не проси погладжувань, які хочеш отримати.
-
Не приймай погладжувань, які хочеш отримати.
-
Не відхиляй погладжувань, яких не хочеш.
-
Не давай собі погладжувань.
Ці правила можуть обмежувати нашу здатність відкрито виражати та приймати визнання. У дорослому віці це призводить до виснаження, низької самооцінки, самотності або емоційної залежності.
Профіль погладжуванця: який ти?
Визначення власного стилю обміну погладжуваннями допомагає зрозуміти, як ми взаємодіємо з іншими та які патерни поведінки домінують:
-
Збирач негативу: фокусується на негативних відгуках, ігноруючи позитивні.
-
Той, хто заслуговує: вважає, що потрібно заслужити похвалу через досягнення.
-
Відмовник: відчуває дискомфорт при отриманні компліментів, знецінюючи їх.
-
Контролер: дає визнання лише за відповідність своїм очікуванням.
-
Балансуючий: здорово обмінюється погладжуваннями, вміє як давати, так і приймати їх.
Один із учасників моєї програми “Життєва стратегія” сказав: “Я не пам’ятаю, щоб у дитинстві мене просто хвалили. Завжди треба було старатися. І досі, коли мені кажуть, що я молодець — я ніяковію”. Це типовий приклад умовного погладжування.
Практичні рекомендації для покращення обміну погладжуваннями
-
Аналізуйте свої патерни: зверніть увагу на те, як ви даєте та отримуєте погладжування. Заведіть “щоденник погладжувань” і записуйте все, що отримали чи віддали — словом, поглядом, реакцією.
-
Вчіться приймати похвалу: відповідайте “дякую” на компліменти без знецінення. Навіть якщо це звучить неприродно — з часом стане легше.
-
Відкрито виражайте визнання: діліться позитивними відгуками без умовностей. Говоріть просте: “Мені з тобою добре”, “Мені приємно, що ти є”.
-
Просіть про підтримку: не соромтеся звертатися за допомогою або визнанням. Це не слабкість — це емоційна зрілість.
-
Самопідтримка: практикуйте позитивний внутрішній діалог, визнавайте власні досягнення. Наприклад: “Я сьогодні добре впоралась. Я старанна. Я гнучка. Я жива”.
Наукові дані показують, що регулярне отримання позитивного визнання покращує нейропластичність мозку, знижує рівень кортизолу і зміцнює психоемоційне здоров’я. (Джерело: Davidson, R. & Begley, S. “The Emotional Life of Your Brain”)
Можливо, саме сьогодні — хороший день, щоб почати давати собі безумовні погладжування. Бо з цього починається новий рівень життя. Той, де ти є. І це вже достатньо.
Бо саме через погладжування ми відчуваємо: я є. Я важлива. Я маю значення.
більше про теорію погладжувань ви можете дізнатись з книг К. Штайнера і Е. Берна.
