Розповім два випадки з практики.
- До мене звернулася дівчина, яка відчувала неприємні відчуття, коли їй доводилося перебувати в незнайомій компанії. Симптоми, які вона описувала, були досить типові: напруга від того, що змушена посміхатися, тривога, що справляє неприємне враження, страх, бажання піти кудись у відокремлене місце і ні з ким не спілкуватися. Уникнути спілкування було неможливо, тому вона, долаючи себе, продовжувала спілкуватися, змушувала себе посміхатися і танцювати, але водночас неприємні відчуття тільки наростали. Коли закінчилася зустріч, вона була в такому стані виснаження, що, прийшовши додому, не могла заснути, тремтіли руки, хотілося плакати.
2. Другий випадок був пов’язаний із подружньою парою. Жінка скаржилася, що чоловік її не чує, прикидається дурником, не розуміє елементарних речей, ставить безглузді, дитячі запитання і поводиться як дитина.
Чи є у цих випадків щось спільне?
На перший погляд ні. Але якщо придивитися уважніше, то ми побачимо, що і дівчина в незнайомій компанії, і чоловік жінки, яка звернулася, уникали спілкування, неприємних емоцій.
Так що ж таке уникнення?
Уникнення в психології – форма психологічного захисту особистості, що проявляється в контролі й обмеженні інформації про джерело психологічного впливу (небезпеки або загрози) або в спотвореному сприйнятті подібного впливу, його наявності або характеру.
Що ж сталося з дівчиною в першому випадку?
Незнайома компанія сприймалася нею як небезпека, загроза. Тому їй постійно доводилося контролювати навколишній простір, людей, власні емоції. Це велике напруження для психіки, тож щоб уникнути небезпеки, організм увесь час подавав сигнали “ти мусиш сховатися, втекти”. Цей сигнал народжував стан практично непереборної тривоги.
А що з чоловіком у другому випадку?
Він намагався уникати порозуміння з дружиною. Вона, на його думку, так потужно контролювала весь його життєвий простір, що йому не залишалося нічого більшого, як “втекти в дитинство”, тобто почати уникати дорослого спілкування, щоб не відчувати знову ж таки негативних емоцій. Тиск дружини також інтерпретувався психікою як небезпека, загроза і також народжував стан непереборної тривоги.
Чому так відбувається?
Насправді все просто. Коли виникає такий стан тривоги, людина відчуває масу негативних емоцій, і наш еволюційний досвід говорить нам, якщо щось не подобається, треба просто втекти.
Так, відчувати тривогу дуже неприємно, це:
– Фізичні прояви (серцебиття, пітливість, прискорене дихання, блювота тощо);
– неприємні емоційні афекти (безпорадність і нетерпіння тощо).
Тому наша психіка робить усе, щоб уникнути зустрічі з цим важливим, але обтяжливим почуттям.
Карен Хорні виділяє чотири способи уникнення тривоги:
- Раціоналізація, тобто перетворення тривоги на раціональний страх. Це означає, що проявляється небажання брати відповідальність за свій неконтрольований емоційний стан.
Так мати, яка виявляє гіперопіку, ніколи не визнає, що в основі її турботи лежить тривожність, а не любов і обов’язок. Пояснюючи це тим, що навколо стільки небезпек для дитини.
Або всім відоме відкладання будь-якої справи “на потім”, яке виправдовується тим, що начальник/чоловік його не розуміють або просто сьогодні погана погода. Не приймаючи або не усвідомлюючи той факт, що він просто не справляється зі своїми емоціями.
До раціоналізації можна віднести страх хвороб, зайвої ваги, злиднів, нещасть, самотності. Адже така позиція дає можливість не змінювати нічого всередині себе, а перекладати відповідальність на зовнішній світ.
- Витіснення тривоги – вона просто прибирається зі свідомості. Є свідоме та несвідоме подолання тривоги.
2.1 Несвідоме заперечення тривоги.
Людина, яка відчуває тривогу, відчуває фізичні та емоційні симптоми. Одного разу вона стикається з окремим симптомом у певних обставинах і не усвідомлює, що за ним стоїть тривога. Наприклад, людина боїться висоти і її починає нудити, або в метро людина відчуває сильне серцебиття чи в неї слабшають ноги тощо.
2.2 Свідоме заперечення тривоги.
Людина свідомо намагається ігнорувати свою тривогу. Наприклад, на сцені, іспиті, новому проєкті тощо. Тільки тривога від цього не зникне. Вона просто проявлятиметься, наприклад, у загальній боязкості, відокремленні, відчутті себе зайвим, неможливості робити якусь корисну роботу.
За такого ігнорування тривоги не відбуваються докорінні зміни проблеми, що породжує цю тривогу, зникають симптоми і людина втрачає мотивацію для подальшої роботи зі своїм неврозом.
- Вживання наркотиків і алкоголю. Трудоголізм. Надмірна сексуальна активність.
Усі ці залежності ростуть з одного кореня – високий рівень тривоги. Зловживання – це, як правило, спроби знизити високий рівень тривоги, який людина відчуває.
4 Уникнення всіх ситуацій, почуттів і думок, які можуть пробудити тривогу.
При цьому людина усвідомлює свою тривогу і свідомо її уникає. Наприклад, перестає купатися в морі, ходити в гості, виходити на балкон. Тобто уникає тих місць, де їй загрожує або може загрожувати небезпека.
Або другий варіант, коли людина смутно усвідомлює наявність у себе тривоги і те, що вона її уникає. І починає день у день відкладати свої справи, важливу розмову, похід до лікаря, ухвалення рішень, не усвідомлюючи, що нею рухає тривога.
То чим небезпечне уникнення тривоги?
Уникаючи вирішення цієї проблеми, ми, на жаль, робимо її вічною. І продовжуємо відчувати, іноді навіть не усвідомлюючи, прискорене серцебиття, порушення дихання, нездатність виконувати будь-яку роботу, неможливість отримувати задоволення від життя.
