Знаєте, на яку проблему найбільше скаржаться власники бізнесів?
Відсутність лідерів. Людей, які здатні і хочуть рухати компанію вперед. Жити ідеями, згуртовувати навколо себе команди, бути достатньо сміливими, щоб мати власну думку і скромними, щоб прислухатись до думки інших.
При цьому під лідерами не завжди маються на увазі керівники. Лідеру не обов’язково мати посаду або формальні повноваження. Я взагалі вважаю, що коли людина думає «ось призначать мене керівником, тоді й буду керувати. А поки – моя роль маленька, я нічого не вирішую»? – це апріорі не лідер.
Лідерство, це те, що беруть, а не те, що дають.
Саме так і ростуть по кар’єрі. Спочатку результат, а потім – формальності. Повноваження, роль, дозвіл – це все не має жодного значення, коли в людини є активна внутрішня позиція.
Придумувати і втілювати нове, робити більше, ніж очікують, бути нетерплячим до недоліків і всіма силами прагнути вдосконалення і розвитку.
Колись давно у нас в компанії вийшла на заслужену пенсію секретар Галина Миронівна, яка 17 років невпинно стежила за порядком в офісі, а на її місце взяли дівчинку Люду. Люда прийшла одразу після універу. Обов’язками Люди були: відчиняти/зачиняти двері, мило посміхатись гостям офісу, поливати квіти, стежити, щоб чашки на кухні були помиті і замовляти канцелярію. Галина Миронівна давала суворі настанови, розповідала Люді як важливо все робити по інструкції. Та Люді швидко наскучило так працювати. І тут у неї було 2 варіанти: підійти до директора, попросити про підвищення і надути губки. В неї були всі шанси, директору вона подобалась і роботу виконувала сумлінно. Як раз і місце в бухгалтерії звільнилось. Так би вона й повзла по кар’єрі, «доповзла» б до керівника. А потім директор жалівся б «де всі лідери?»
Але Люді нафіг не потрібна була кар’єра. Їй не було важливо, чи є в неї в інструкції, які їй щось дозволяють чи забороняють. Їй просто набридло відчиняти двері і вона запропонувала всім зробити електронні перепустки. Квіти вона любила в вазах, а не в вазонках, тому на рецепції замість фікусів з’явились свіжі букети. Щоб не сканувати кожному документи, вона навчила це робити інших і кожен сам ходив до сканеру. В Люди з’явився час на креатив. Їй подобалась компанія, люди. І вона щиро хотіла робити щось цікаве і хороше для них. Так у нас з’явилась бібліотека і книжковий клуб, на корпоративи кожен відділ готував якийсь цікавий конкурс, провели суботник і розчистили офіс від хламу. Люда придумувала маленькі, цікаві «проекти» і просто втілювала їх. Не тому, що отримувала за це бонуси, не тому, що чекала відзнаки. Просто у неї було бажання і енергія, яку вона щедро витрачала тут, в компанії. Тому коли в відділі персоналу зявилось місце, їй нероздумуючи запропонували стати менеджером. Зараз Люда – один з кращих директорів, яких я зустрічала. Вона так само придумує, втілює, ростить людей довкола себе.
Такі люди, з горящими очима – це рідкість. Їх максимум 5%. Їх я й називаю лідерами. Очікувати, що так зможе кожен – марна надія. Знайдіть їх серед свої працівників, довіряй те їм, дозволяйте керувати і креативити в компанії, надихайте своїм прикладом. Вони є вашою опорою і лідерами, які маленькими діями здатні вести компанію до великих перемог!
