Зізнайтесь, ви хоч раз в житті думали про самогубство? Уявляли як вбиваєте когось, хто вас образив? Або можливо вам здавалось, що ви божеволієте? Тоді ви стояли перед аварійним люком і вам здавалось, що на ньому надпис «екзіст».
Аварійні люки – це вірування дитячого его-стану, що вбивство, суїцид чи божевілля є виходом із складних ситуацій. Це червоні кнопки самознищення, на випадок якщо з якихось причин життя стало нестерпним. Інстинкт самозбереження захищає нас від виходів в аварійні люки, але іноді двері привідкриваються і тоді
- Регулярно стаються нещасні випадки, поломані руки і травми
- Захоплення ектсремальними видами спорту з ризиком для життя
- Алко/нарко/тютюнова залежність/порушення харчової поведінки
- З’являється чорний гумор (або так званий «смех висельника»)
- Наносимо собі порізи
- Ми поводимось агресивно, знущаємось над іншими
- Терпимо фізичне чи моральне насилля
- Трудоголізм записуйте сюди ж.
Можливо ви пригадуєте слова батьків «щоб ти здох!» або менш явні «коли ти народився нам було так важко, так важко», «я хотіла зробити аборт але передумала».
Думаєте такі слова рідкість? Як би не так! Ви не уявляєте скільки з нас чули подібне в дитинстві. Моя однокласниця боялась повернутись додому, коли загубила ключі в 5 класі, тому що мама погрожувала їй «втопити у відрі як кошеня, шкода що не зробила цього раніше!»
І тим не менш, життя перемагає. Більшість навіть дуже травмованих людей виживає, а терапія і закривання аварійних люків спасає тисячі життів. Ми укладаємо «контракт», в якому клієнт дає обіцянку не вбивати себе, інших і не сходити з розуму і працюємо над розвитком автономності і вирощуємо здорову дорослу частину свідомості. Все поступово, через переживання по-новому травмуючого досвіду, через підтримку терапевта. Кажуть, що завдання терапії це навчитись бути мамою і татом самому собі. Навчитись турбуватись про себе і вірити в те, що вихід є завжди, а люк – лише втеча, а не рішення. Жити, а не руйнувати, #це_простіше_ніж_здається.
